окопник кавказький, Symphytum caucasicum - Багаторічна трав'яниста волохато-пухнаста рослина родини шорстколистих. Стебло розгалужене, 40—60 см заввишки. Листки чергові, видовжено яйцевидні; прикореневі — довгочерешкові; стеблові — сидячі, зубчасті. Квітки правильні, двостатеві, у небагатьох квіткових завійках; віночок дзвониковидний, голубий. Плід — з 4 горішків. Цвіте у травні — червні.
Поширення. Рослина занесена. Трапляється в Криму, Києві (парки міста).
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують корені рослини (Radix Symphyti). Збирають їх восени, добре очищають від землі, ріжуть на куски 15—20 см і миють. Після видалення ушкоджених частин корені розщеплюють уздовж, іще раз споліскують водою і сушать під накриттям на вільному повітрі, на горищі або в сушарці при температурі 30—40°С. При повільному сушінні корені всередині буріють і стають непридатними до вживання. Сухої сировини виходить 18%. Строк придатності — 3 роки. Рослина неофіційна.
Хімічний склад. Коріння живокосту кавказького містить 0,2—0,8% алкалоїдів (лазіокарпін, циноглосин, алантоїн), дигалову кислоту, дубильні й слизисті речовини, аспарагін (1—3%), холін, крохмаль, цукри, ефірну олію, невивчений глікозид та інші речовини.
Фармакологічні властивості і використання. Основними діючими речовинами кореня живокосту кавказького є алантоїн, слизисті й дубильні речовини. Вони зумовлюють протизапальний, обволікаючий і такий, що стимулює проліферацію клітин, впливає на організм. Є відомості про антипухлинну активність рослини.
В минулому офіцинальна вітчизняна медицина використовувала живокіст кавказький при шлунково-кишкових розладах та як пом'якшувальний засіб при кашлі.
В народній медицині рослину використовують при переломі кісток і пораненнях, виразці гомілки, при запальних процесах у шлунку й кишках, виразковій хворобі шлунка й дванадцятипалої кишки, хворобах нирок, туберкульозі легень, кашлі, бронхіті й тривкій діареї, для поліпшення обміну речовин, при фурункулах, виразках і абсцесах.
Зовнішньо рослину використовують у всіх випадках, коли треба прискорити загоєння: при стоматиті, інфекційних тріщинах куточків рота, гнійничкових висипах (Impetigo contagiosa), запрілості (Intertrigo), тріщинах шкіри (Rhagades), трофічних виразках тощо.
Лікарські форми й застосування. Внутрішньо — відвар коріння (10 г сировини на 200 мл окропу) приймати по десертній ложці через кожні 2 години;
- настій коріння (2 чайні ложки сиро вини настоюють 8 годин на 300 мл холодної кип'яченої води, одержаний настій зливають, сировину вдруге заливають 200 мл окропу, через 10 хвилин проціджують і змішують обидві порції) приймати по 500 мл за день, ковтками;
- настойку коріння (1 частина сировини на 5 частин 40%-ного спирту) приймати по 20—40 крапель 4—5 разів на день;
- дві столові ложки суміші коріння живокосту кавказького, листя м'яти перцевої (по 50 г), коріння солодки голої, валеріана лікарської, трави хвоща польового й листя меліси лікарської (по 25 г) настоюють 1 годину на двох склянках окропу, проціджують і п'ють по півсклянки 4 рази на день при виразці дванадцятипалої кишки;
- дві столові ложки суміші коріння живокосту кавказького й цикорію дикого, трави звіробою звичайного, хвоща польового, нагідок лікарських і споришу звичайного, листя подорожника великого (по 40 г) варять у 500 мл води 5 хвилин, проціджують і п'ють по півсклянки 4 рази на день при виразці шлунка.
Зовнішньо — настій коріння (10 г сировини на 200 мл окропу, варять 10 хвилин, охолоджують, проціджують) застосовують для полоскання, промивання, примочок і спринцювань;
- свіжий сік або мазь із коріння (свіжий потовчений корінь змішують з розігрітим свинячим жиром у рівних частинах) застосовують для змащування уражених ділянок шкіри.
Щодо отруйності рослини існують дві протилежні думки.
