РУТА САДОВА
рута городня, рута запашна, рута пахуча; рута душистая, Ruta graveolens — багаторічна трав'яниста сизувато-зелена гола рослина родини рутових. Стебла прямостоячі, 20-60 см заввишки, розгалужені, при основі здерев'янілі. Листки чергові, залозисто-крапчасті, яйцеподібно-трикутні, 2-3-перисторозсічені, з видовженими обернено яйцеподібними з цілими краями або дрібно рубчастими тупуватими частками, з яких середня більша і часто з виїмкою на верхівці. Квітки правильні, двостатеві, у верхівковому щитоподібному суцвітті (верхня квітка в суцвітті п'ятичленна, решта — чотиричленні); пелюстки жовті, на верхівці з шоломиком, до основи раптово звужені в нігтик, угорі з цілими краями або зубчасті. Плід — коробочка. Цвіте у червні — липні.
Поширення. Рута садова дико росте лише в Криму. В інших районах (переважно в південно-західній частині України) її культивують як декоративну, лікарську та ефіроносну рослину.
Заготівля та зберігання. Для виготовлення ліків використовують свіжу або сушену траву рути (Herba Rutae graveolenis), зібрану в період цвітіння рослини. Збирати руту треба в гумових рукавицях, бо свіжий сік рослини подразнює шкіру і спричинює опіки у вигляді водянистих пухирців (перша допомога в цьому випадку — зробити компрес із свіжих розтертих квіток нагідок лікарських) і навіть набряки (алергічна реакція настає через 20-24 години). Сушать сировину під укриттям на вільному повітрі або в приміщенні, яке добре провітрюється. Штучне сушіння проводять при температурі, не вищій за 35°С. Контролюючи хід сушіння, треба користуватися респіратором. Сухої трави виходить 20%. Готову сировину зберігають без доступу прямого сонячного світла у добре закритих банках або бляшанках.
Рослина офіційна у восьми країнах світу.
Хімічний склад. Особливістю хімічного складу рути садової є одночасна наявність алкалоїдів (0,2-1,4%) і ефірної олії (у сушеній траві до 0,7%), що в рослинному світі спостерігається не часто. Алкалоїди рути — похідні хіноліну, фурохіноліну та акрадину: скіміанін, кокусагінін, гравеолін-руталеїн, гравеолінін, фагарин, диктамнін, арборин, арборинін та ін. До складу ефірної олії входять кетони (метилгептилкетон, мєтилгексилкетон, метилоктилкетон, метилнонілкетон, а-нонанон та ін.), на які припадає 90% від її загального складу, пінени, метилсаліцилат, а-нонілацетат, лимонен, цимол, бензальдегід, мірцен, елмол, ундеканон, цимен, цинеол, кумінальдегід, цитронелол, карвакрол, гваякол, линалоол, капронова, капралова, пальмітинова та анісова кислоти, ундециловий спирт та інші аліфатичні спирти. Крім алкалоїдів і ефірної олії, у траві рути є фурокумарини і кумарини (бергаптен, псорален, ксантотоксин, рутарин, рутамарин, рутаретин, ізоімператорин, ізопімпінелін, умбеліферон, герніарин, скополетин, рафноретин та ін.), флавоноїдний глікозид рутин, лігнан савінін, гравеоленова кислота, акроніцин, смолисті та інші речовини.
Фармакологічні властивості та використання. Рута садова — одна з популярних лікарських рослин. Багатий хімічний склад рослини зумовлює широкий спектр її лікувальних властивостей. Найважливішою властивістю рути є її здатність знімати спазми гладенької мускулатури травного тракту, жовчних і сечовивідних шляхів та периферичних кровоносних судин. Як наслідок знижується артеріальний тиск, уповільнюються серцеві скорочення, підвищується діурез, поліпшується відтік жовчі.
Важливе терапевтичне значення має здатність рути ущільнювати стінки кровоносних судин, завдяки чому їхня резистентність та еластичність збільшуються, а ламкість і можливість ушкодження зменшуються.
Відмічено слабку седативну дію рути.
Гіркі речовини, що є в рослині, збуджують виділення шлункового соку; фурокумарини підвищують чутливість шкіри до ультрафіолетового проміння; акроніцин виявляє протипухлинну активність.
Показаннями до призначення рути (per se або в суміші з іншими лікарськими рослинами) є бронхіальна астма, захворювання шлунково-кишкового тракту, що супроводяться спазмами, жовчнокам'яна хвороба, головні болі, пов'язані зі спазмами судин, атеросклероз, серцеві неврози, варикозне розширення вен, істерія, епілепсія, нервові розлади в клімактеричному періоді, імпотенція та наявність глистів (Ascaris lumbricoides).
Як еменагогічний засіб руту використовують при гіпоменструальному синдромі й альгоменореї.
Найдоцільніша форма застосування — настойка, оскільки у спирті діючі речовини рути розчиняються краще.
Крім настойки, часто використовують холодний настій рослини.
Застосовують руту і як зовнішній засіб. Настій використовують при запаленні повік і висипах на шкірі, а настойку — при ревматизмі, подагрі, невралгії й люмбаго.
В гомеопатії руту використовують при травмах м'язів, варикозних вузлах, запаленні очей та суглобовому ревматизмі.
Лікарські форми та застосування.
ВНУТРІШНЬО — настойку (1 частина подрібненої свіжої трави на 5 частин горілки, настояти 10 діб у темному місці) п'ють по 10 крапель тричі на день на ложці води;
- настій (1 чайна ложка сушеної трави на 400 мл холодної кип'яченої води, настояти 10 годин) п'ють по півсклянки 3-4 рази на день;
- 1 чайну ложку сушеної трави рути настоюють 10 хв. на склянці окропу і п'ють як чай по 1 склянці вранці і ввечері при імпотенції та нервових розладах у клімактеричному періоді.
ЗОВНІШНЬО — компреси, примочки і промивання настоєм (готують, як у попередньому прописі);
- розтирання настойкою (готують, як у попередньому прописі);
- відвар 60 г суміші (порівну) трави рути садової, насіння гуньби сінної і кореневищ перстачу прямостоячого на 1 л води використовують теплим для компресів 1-3 рази на день при мікозах (курс лікування 20 днів).
Рутою, яка належить до отруйних рослин, користуватися треба обережно, не перевищуючи допустимих доз.
Препарати рути протипоказані при вагітності (дія абортивна!), при маткових кровотечах, гіпотонії, гіперацидному гастриті та виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки.
При передозуванні препарати рути спричинюють подразнення слизових оболонок травного тракту, набряки язика і гортані, запаморочення, блювання, пронос, судому, загальне ослаблення та ушкодження нирок і печінки.