ПАСТЕРНАК ПОСІВНИЙ

пастернак посевной, Pastinaca sativa — дворічна трав'яниста гола рослина родини селерових (зонтичних). У перший рік утворює розетку листків і м'ясистий соковитий веретеноподібний округло стиснутий або конусоподібний коренеплід, на другий — прямостояче розгалужене гранчасто-борозенчасте стебло заввишки 100-170 см. Стеблові листки чергові, сидячі, перисті розсічені, з 3-7 парами видовжених яйцеподібних рубчастих пильчастих і часто надрізаних лопатевих сегментів. Квітки правильні, двостатеві або частково тичинкові, 5-пелюсткові, зібрані в складні зонтики; пелюстки жовті, округло-яйцевидні, трохи виїмчасті, у виїмці з загнутою всередину часточкою. Плід - двосім'янка. Цвіте у липні — серпні.

Поширення. Пастернак посівний широко культивують як овочеву та лікарську рослину.

Заготівля та зберігання. Для виготовлення ліків використовують плоди (Fructus Pastinacae sativae), траву (Herba Pastinacae sativae) і коренеплоди (Radix Pastinacae sativae) пастернаку. Траву збирають під час цвітіння рослини й використовують свіжою або розстилають тонким шаром на папері чи мішковині й сушать у затінку на вільному повітрі. Заготівлю плодів проводять в період повної їх стиглості (зрізані зонтики підсушують і обмолочують). Строк придатності насіння — 3 роки. Коренеплоди використовують свіжими або ріжуть тонкими (3-5 мм завтовшки) пластинками, які в свою чергу подрібнюють на кусочки завдовжки 1-1,5 см, і сушать у духовці при температурі 50°С. Сухих коренеплодів виходить 14-15%.
Аптеки сировину не відпускають.

Хімічний склад. Свіжі коренеплоди пастернаку містять жирну олію (близько 0,5%), уронові кислоти й пектинові речовини (7,3%), крохмаль (до 4%), 8,6-10,6% вуглеводів (арабіноза, галактоза, ксилоза, маноза, рамноза, сахароза, фруктоза), аскорбінову (5-40 мг %), нікотинову (0,94 мг %) та пантотенову (0,50 мг %) кислоти, рибофлавін, тіамін, каротин (0,03 мг %), мінеральні солі (калій — 342 мг %, фосфор — 69 мг % та інші). У плодах є 0,66-1,45% фурокумаринів (бергаптен, ксантотоксин, ксантотоксол, сфондин, імператорин, алоімператорин, ізопімпінелін), флавоноїдні глікозиди (пастернозид, дезглюкопастернозид, гіперозид, рутин та інші) й жирна олія (10%), до складу якої входять гліцериди гептилової, капронової й масляної кислот. У свіжій траві пастернаку є каротин (2,4-12,2 мг %), аскорбінова (до 108 мг %) і фолієва кислоти, тіамін, рибофлавін і фурокумарини. Всі частини рослини містять ефірну олію (в коренеплодах 0,7-3,5%, в плодах 1,5-3,6%), до складу якої входять октиловий ефір масляної кислоти, гептилова, каприлова, пропіонова й інші кислоти.

Фармакологічні властивості та використання. В натуральному виді пастернак посівний використовують лише в народній медицині.

Галенові препарати рослини вживають для збудження апетиту, як болетамуючий засіб при шлункових, печінкових і ниркових коліках, простудній гарячці та від кашлю (відхаркувальна дія), при водянці й нирковокам'яній хворобі (діуретична і спазмолітична дія).

Настій коренеплодів з цукром п'ють як загально зміцнюючий засіб і такий, що збуджує статеву функцію.

У науковій медицині використовують препарати пастинацин і бероксан, які виготовляють з плодів пастернаку.

Пастинацин (суміш однометоксильних та ізомерних фурокумаринів) розширює периферичні судини й вінцеві судини серця, знімає спазми бронхів і гладеньких м'язів черевної порожнини, виявляє помірну седативну дію. Пастинацин показаний при стенокардії, кардіоневрозах і неврозах з явищами спазму судин, а також при спазмах шлунково-кишкового тракту, жовчовивідних шляхів, нирок і сечоводів.

Бероксан (суміш двох фурокумаринів — бергаптену та ксантотоксину) має фотосенсибілізуючі властивості, стимулює ріст волосся та в поєднанні з дозованим ультрафіолетовим опроміненням використовується для лікування псоріазу, вітиліго й гніздової плішивості.

Його призначають усередину у вигляді таблеток і зовнішньо у вигляді розчину для втирання. Можливий побічний вплив препарату на організм хворих, наслідком якого є головний біль, серцебиття, болі в ділянці серця та диспепсичні явища. При зниженні дози або тимчасовій перерві в лікуванні побічний вплив зменшується або зникає зовсім.

Бероксан протипоказаний при гострих шлунково-кишкових захворюваннях, гепатиті, цирозі печінки, гострому й хронічному нефриті, діабеті, кахексії й гіпертонічній хворобі та виражених ендокринопатіях, при туберкульозі, захворюваннях крові, серця й центральної нервової системи, при злоякісних і доброякісних новоутвореннях та при вагітності. Його не рекомендують приймати дітям до 5 років і хворим похилого (понад 60 років) віку.

Під час лікування в денні години рекомендується носити світлозахисні окуляри.

Лікування бероксаном проводять під наглядом лікаря, суворо дотримуючись призначеного режиму опромінювання (при поєднанні опромінення уражених ділянок тіла ртутно-кварцовою лампою й дії сонячної радіації можливий розвиток бульозного дерматиту!).

Кращий ефект при лікуванні бероксаном спостерігається у хворих молодшого віку, при невеликій давності захворювання, у брюнетів і в людей, схильних до загоряння.

Курс лікування складається з 4-6 циклів з перервами між ними 15-20 днів.

Загальна доза на курс лікування становить для дорослих 250-300 таблеток, для дітей віком понад 5 років - 1/3-1/2 курсу дорослих, залежно від віку.

При відсутності необхідного ефекту курс лікування повторюють через півтора-два місяці.

Лікарські форми та застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій сушеної трави (1 столову ложку сировини варять 10 хв. у двох склянках води, настоюють 2 години) приймають по 0,3-0,5 склянки тричі на день за 20-30 хв. до їди;

- відвар свіжої трави (1,5-2 столові ложки сировини варять 15 хв. у склянці води) приймають по чверті склянки 3-4 рази на день;

- відвар плодів (пів чайної ложки подрібненої сировини варять 15 хв. у склянці води) приймають по чверті склянки 3-4 рази на день;

- настій сушених коренеплодів (1 десертну ложку сировини на 2 склянки окропу, варити 15 хв., настояти до охолодження) приймають по 1 столовій ложці через кожні 4 години;

- настій свіжих коренеплодів (2 столові ложки подрібненої сировини і 3 столові ложки цукру на склянку окропу, варити 15 хв., настояти 8 годин) приймають по 1 столовій ложці 4 рази на день за 30 хвилин до їди;

- пастинацин (Pastinacinum) приймають по 1 таблетці (0,02 г) 2-3 рази на день до їди (курс лікування 2-4 тижні);

- бероксан (Beroxanum) приймають по 1 таблетці (0,02 г) від 1 до 4 разів (залежно від індивідуальної чутливості й сезону року) за 4—3—2 і 1 годину до ультрафіолетового опромінювання. Одночасно 0,5% -ний розчин бероксану втирають в уражені ділянки тіла спочатку за 12 і 8 годин до ультрафіолетового опромінювання, а в наступні цикли — за 4-2 і 1 годину до ультрафіолетового опромінювання. Змащені ділянки тіла дозволяється мити водою лише після опромінення. При виявленні підвищеної чутливості шкіри до 0,5% -ного розчину бероксану його розводять 70% -ним спиртом у співвідношенні 1:3, 1:4 і т. д. Всього протягом циклу проводять 10-20 втирань і опромінень. Режим опромінення хворого ртутно-кварцовою лампою встановлюють, виходячи з даних попереднього визначення біодози.