ОЛЕАНДР ЗВИЧАЙНИЙ

олеандр обыкновенный, Nerium oleander — кущ або невелике (3-4 м заввишки) дерево родини барвінкових. Стебла розгалужені, з гладенькою світло-сірою корою. Листки вічнозелені, шкірясті, з цілими краями, зісподу опушені. Квітки правильні, двостатеві, на довгих повстистих опушених квітконіжках, зібрані у верхівкові пів зонтики; віночок рожевий, рідше білий, зросло пелюстковий, з п'ятилопатевим відгином і зубчастими виростами в зіві. Плід складається з двох лстянок. Цвіте з червня по серпень.

Поширення. Олеандр звичайний походить з Середземномор'я. В Південному Криму його широко розводять у відкритому грунті як декоративну рослину. Вирощують його і як кімнатну квіткову рослину.

Заготівля та зберігання. Для виготовлення ліків використовують цілком розвинуте листя олеандра (Folia Nerii oleandri; Folia Nerii, Folia Oleandri), яке заготовляють у жовтні — листопаді або у квітні (до початку активного росту пагонів). Перевагу віддають весняному строку заготівлі. Листя обшморгують руками (в захисних рукавицях!) з обрізаних при декоративному формуванні кущів пагонів і швидко сушать під укриттям на вільному повітрі або в теплих кімнатах, розстеливши тонким (2-3 см завтовшки) шаром на тканині чи папері. Штучне сушіння проводять при температурі 50°С. Сушіння припиняють, коли черешки стають ламкими. Зберігають олеандр окремо від іншої сировини, дотримуючись правил зберігання отруйних рослин. Для місцевого лікування частіше використовують свіжі або сушені квітки з листям (вершки квітучих гілок).

Хімічний склад. Листя олеандра містить карденоліди олеандрин (0,08-0,15%), дигіталін, дезацетилолєандрин і одинерин, діуретично діючу субстанцію нериїн, флавоноїди (рутин, кемпферол 3-рамноглюкозид і ін.), сапонін карабін, урсолову кислоту.

Фармакологічні властивості та використання. Олеандр звичайний ефективний кардіотонічний засіб, за своєю дією схожий на серцеві засоби наперстянки.

У процесі експериментальних досліджень встановлено, що препарати олеандра покращують серцеву діяльність, сповільнюють ритм серця, підвищують діурез, розширюють вінцеві судини, знижують артеріальний тиск.

На відміну від глікозитів наперстянки, глікозити олеандра діють швидше і м'якше, швидше виводяться з організму.

Крім кардіотонічної дії, водні екстракти олеандра виявляють противірусну активність і мають цитотоксичні властивості.

Олеандр звичайний призначають у випадку тахіаритмії, при легких формах серцевої недостатності та при стенокардії. У народній медицині настій листя олеандра п'ють при нервовому виснаженні, головних болях, епілепсії, апоплексії, безсонні, м'язових спазмах, діареї та як вітрогінний засіб.

Як зовнішній засіб настій листя використовують для примочок і компресів при шкірних хворобах (мокнуча екзема, лишай тощо), для полоскання при зубному болю.

Лікарські форми та застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій із листя (1 чайна ложка сировини на 500 мл окропу, настоюють 1 годину) приймають по 25-30 мл тричі на день до їди.

ЗОВНІШНЬО — натирання і примочки настоєм із сушених квіток і листя (100 г сировини на 1 л окропу, настоюють кілька годин) застосовують при корості і дерматитах, спричинених укусами комах;

- натирання маззю із свіжих квіток і листя (готують на смальці у співвідношенні 3:5, після старанного змішування нагрівають на водяній бані 15 хв.) застосовують при корості.

Олеандр звичайний містить сильнодіючі речовини, тому ліки з нього треба суворо дозувати, а лікуватися — з дозволу і під наглядом лікаря.