хрестовий корінь; кник бенедиктинский, Cnicus benedictus, синонім — Carduus benedictus — однорічна, рідше дворічна павутинистоволохата трав'яниста рослина родини айстрових (складноцвітих). Стебло прямо стояче, колюче, липке залозисте, 30-50 см заввишки, з полеглими гілками. Листки сірувато-зелені, перисті роздільні або зубчасті лопатеві, з колючками на зубчиках; прикореневі листки до основи звужені в крилатий черешок, стеблові — чергові, сидячі. Квітки дрібні, трубчасті, жовтаві, зібрані одиничними кошиками на верхівці стебла й кінцях гілок; обгортка з жовтавих колючих листочків. Плід — сім'янка. Цвіте у червні — липні.
Поширення. Кнік бенедиктинський дико росте на Кавказі та в Середній Азії. На Україні рослину розводять у садах, інколи дичавіє.
Заготівля та зберігання. Для виготовлення ліків використовують траву (Herba Cnici benedicti, синонім — Herba Cardui benedicti), яку заготовляють під час цвітіння рослини. Збирають верхівки стебел і прикореневі листки. Сушать на вільному повітрі в затінку або в сушарках при температурі, не вищій за 45°С. Сухої сировини виходить 20—25%. Зберігають у сухому приміщенні.
Хімічний склад. Трава кніку бенедиктинського містить сесквітерпеновий лактон кніцин (0,2%), гіркі й дубильні речовини, смоли (5%), стерини, слиз, ефірну олію, аскорбінову кислоту.
Фармакологічні властивості та використання. В науковій медицині настій трави рослини використовують як засіб, що збуджує апетит і поліпшує травлення. Ці властивості рослини зумовлені наявністю в ній глікозиду кніцину, який у терапевтичних дозах підвищує чутливість до смакових подразників, стимулює виділення шлункового соку і зменшує ферментацію в кишках; великі дози спричинюють печіння, блювання, коліки і пронос.
У народній медицині рослину використовують при подагрі, жовтяниці, запорах, атонії шлунково-кишкового тракту після запальних процесів, при бронхіальній астмі, катарах дихальних шляхів і як засіб, що стимулює нервову систему і регулює менструальний цикл.
Суміш потовченої свіжої трави з хлористим амонієм використовують для лікування раку шкіри.
Лікарські форми та застосування. ВНУТРІШНЬО — настій трави (1 столова ложка сировини на 400 мл окропу, настоюють 1 годину) приймають по півсклянки 4 рази на день до їди;
- чай з трави рослини (1 чайна ложка сировини на 200 мл окропу, настоюють 10 хвилин) п'ють по 1 склянці вранці натщесерце і ввечері як загальнозміцнюючий засіб після тривалої виснажливої хвороби;
- одну столову ложку суміші трави кніку (20 г), полину гіркого та золототисячника малого (по 10 г) настоюють 10 хвилин на склянці окропу і п'ють по півсклянки тричі на день за 30 хвилин до їди для збудження апетиту;
- одну столову ложку суміші (порівну) трави Кніку бенедиктинського, плодів барбарису звичайного, бруньок берези бородавчастої, листків горіха волоського, трави звіробою звичайного та деревію звичайного настоюють 10 хвилин на склянці окропу і випивають протягом дня за 2—3 прийоми при гепатиті;
- столову ложку суміші (порівну) трави Кніку бенедиктинського, кори крушини ламкої, плодів кмину звичайного, трави звіробою звичайного та деревію звичайного настоюють 10 хвилин на склянці окропу і п'ють по 2—3 склянки на день при цирозі печінки.
Вживати препарати кніку при захворюваннях нирок ПРОТИПОКАЗАНО.
У народній медицині рослину використовують при подагрі, жовтяниці, запорах, атонії шлунково-кишкового тракту після запальних процесів, при бронхіальній астмі, катарах дихальних шляхів і як засіб, що стимулює нервову систему і регулює менструальний цикл.