ХМІЛЬ ЗВИЧАЙНИЙ

хмель обыкновенный, Humulus lupulus — багаторічна трав'яниста рослина родини шовковицевих. Стебло витке, гранчасте, горбкувато-шорстке, 3-6 м завдовжки. Листки черешкові, супротивні, зверху темно-зелені, гострі горбкувато-шорсткі, зісподу бліді, з жовтими залозками і розсіяними волосками по жилках; нижні листки округлі або яйцеподібні, з серцеподібною основою, лапчасті 3-5-лопатеві або надрізані, з яйцеподібними, загостреними, великими пильчастими лопатями, верхні — цілі і на гілках з жіночими суцвіттями чергові. Квітки одностатеві, дводомні, в дихазіях, зібраних у чоловічих особин волотеподібними, а в жіночих — головчастими колосоподібними суцвіттями; жіночі колоси яйцеподібні або видовжені, ясно-зелені, 2-3 см завдовжки, на ніжках, одиничні або частіше зібрані гроном, пониклі або звислі. Оцвітина чоловічих квіток жовтувато-зелена, п’яти роздільна, з видовженими відстовбурченими або відігнутими частками. Оцвітина жіночих квіток малопомітна, дзвоникувата, після цвітіння однобічно-плівчасто-розросла і основою охоплює плід, з яким разом і опадає. Плід — яйцеподібний стиснений, білувато-сірий, по краю кілюватоподібний горішок. Цвіте з червня до серпня, плоди дозрівають у вересні.

Поширення. Хміль звичайний росте по всій території України на більш-менш вологих місцях, по берегах боліт, на узліссях, серед чагарників. У спеціалізованих господарствах, переважно в північній частині України, його культивують як технічну рослину.

Заготівля та зберігання. Для медичних потреб використовують жіночі суцвіття — «шишки» (Strobuli Humuli lupuli, синонім — Strobuli Lupuli) і лупулін (Lupulinum, синонім — Glandulae Lupuli). Останній являє собою залозки у вигляді ясно-жовтого порошку, що міститься на внутрішній поверхні лусочок жіночих суцвіть — «шишок». Ці залозки, які називаються ще хмельовим борошном, на час вистигання плодів легко осипаються. Супліддя «шишки» заготовляють у середині серпня, коли вони набувають зеленаво-жовтого забарвлення (пізніше вони стають буруватими, сухими і після сушіння розсипаються), зриваючи їх разом з плодоніжками руками, і швидко сушать у затінку на вільному повітрі, розстеливши тонким шаром на папері чи тканині. Сухих суплідь виходить 20%. Готову сировину пакують у паперові мішки і зберігають у сухих прохолодних приміщеннях.

Хімічний склад. «Шишки» хмелю містять ефірну олію (0,2-1,7%), від 5 до 20% гірких речовин (гумулон, лупулон та ін.) холін, аспарагін, органічні кислоти (валеріанова, ізовалеріанова, р-амінобензойна), лейкоантоціанідини та естрогеннодіючі речовини. Лупулін містить ефірну олію (1-3%), гіркі (близько 5%) і смолисті (50-70%) речовини, жовтий пігмент, холін, гіпоксантин, аденін, дитерпен когумулон, цератинову й ізопропілакрилову кислоти та алкалоїдоподібну речовину з наркотичною дією. У складі ефірної олії є сесквітерпен гумулен (15-20%), сесквітерпеновий спирт лупаренол, кетон лупарон, від 30 до 50% аліфатичних терпенів (мірцен, фарнезен та ін.), складні ефіри спирту мірцєнолу (30-40%), аліфатичні терпенові спирти гераніол і ліналоол та лупанон-феноловий ефір, який при гідролізі дає ізовалеріанову кислоту і фенол.

Фармакологічні властивості та використання. Галенові препарати хмелю заспокоюють нервову систему, підвищують діурез, мають проти запальні, проти виразкові, зміцнюючу капіляри, гіпосенсибілізуючу і болетамуючу властивості, регулюють жировий, мінеральний і водний обмін в організмі, збуджують апетит і поліпшують травлення, активно впливають на процеси регенерації в епідермісі шкіри, слизових оболонках, покращують життєдіяльність волосяних луковиць, виявляють бактерицидну й фунгіцидну дію, мають естрогенну активність.

Прописувати їх доречно у разі безсоння, нервового виснаження, вегето-судинної дистонії, клімактеричних розладів, аменореї, гіпоменструального синдрому на грунті естрогенної недостатності яєчників, альгодисменореї та гіпергалактії (для припинення лактації).

Позитивний терапевтичний ефект спостерігається й при лікуванні пієлонефриту і циститу (особливо при поєднанні хмелю з іншими лікарськими рослинами), хворобах печінки, що супроводяться жовтяницею, й селезінки (як болезаспокійливий засіб).

У народній медицині, крім того, препарати хмелю з успіхом застосовують як засіб, що поліпшує серцево-судинну діяльність, особливо при міокардиті, як гіркий ароматичний засіб для підвищення апетиту й поліпшення травлення, нирковокам'яній хворобі, простатиті, скрофульозі, виразці гомілки (в останньому випадку терапевтичний ефект можна посилити одночасним місцевим застосуванням настою «шишок» у вигляді вологих компресів).

«Шишки» хмелю входять до складу інгредієнтів для приготування заспокійливого чаю.

Спиртовий екстракт «шишок» хмелю є складовою частиною препарату уролесану (див. статтю Морква дика), настойка — валоседану (виробляють у ЧССР), ефірна олія — валокордину (виробляють в НДР).

Використовують хміль і як зовнішній засіб. Мазь вживається для лікування болісних виразок, які погано загоюються, лишаїв, раку шкіри, при ревматизмі, різних захворюваннях суглобів та забитті.

Настій «шишок» застосовують для компресів на забиті місця і при надмірній жирності шкіри, для миття голови при облисінні.

«Шишки» хмелю використовують і в гомеопатії.

Лікарські форми та застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій «шишок» (2 столові ложки сировини на 500 мл окропу, настояти 2 години, процідити) пити по півсклянки 4 рази на день до їди;

- настойку «шишок» (готують на 40%-ному спирті або горілці у співвідношенні 1:4) пити по 5-7 крапель зранку і ввечері до їди;

- лупулін пити по 0,1-0,2 г 2—3 рази на день.

ЗОВНІШНЬО — мазь з подрібнених на порошок «шишок» для змащування уражених ділянок тіла (готують на смальці у співвідношенні 1:4);

- настій для компресів і обмивань (3 чайні ложки подрібнених «шишок» на 200 мл окропу, настоюють до охолодження, проціджують).


Хмелем, який належить до отруйних рослин, користуватися треба обережно, не перевищуючи допустимих доз.

При передозуванні галенових препаратів хмелю можливі побічні явища: нудота, блювання, болі в ділянці живота, головний біль, відчуття загальної втоми та слабості.