сорочі лапки; горец почечуйный, Polygonum persicaria —однорічна трав'яниста рослина родини гречкових. Стебло в нижній частині підведене або пряме від основи, Гіллясте, рідше — просте, 30—100 см заввишки. Листки широколанцетні, поступово загострені, з верхнього боку — з темно-коричневою плямою або без неї. Листки піхви (розтруби) вкриті щетинками, щільно обхоплюють стебло, по краю — з довгими рясними війками. Квітки — в густих, недовгих колосках, здебільшого рожеві, рідше — білі. Плід — горішок. Цвіте з червня до вересня.
Поширення. Росте по берегах річок, на різних вологих місцях по всій території України.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують траву {Herba Polygoni persicaтіае), яку заготовляють у період цвітіння рослини. Зрізають вкриті листям квітконосні стебла. Пожовкле листя і грубі частини стебла відкидають. Сушать у затінку на відкритому повітрі, в добре провітрюваних приміщеннях або в сушарках при температурі 40—50°. Сухої сировини виходить 25 — 27 % . Строк придатності — 2 роки. Аптеки відпускають сировину.
Хімічний склад. Трава містить флавоноїди (авікулярин, гіперозид, кверцитрин та інші), дубильні речовини (1,5%), антраглікозиди, вітаміни (рутин, аскорбінова кислота), органічні кислоти, р-ситостерин, слиз, флобафени, ефірну олію (0,05%), цукри тощо.
Фармакологічні властивості і використання. Рослина виявляє ніжну послаблюючу (за рахунок активізації перистальтики кишечника), кровоспинну {за рахунок підвищення зсідання та в'язкості крові), сечогінну, протизапальну, болетамувальну та судинозвужувальну дію, тонізує м'язи матки, посилює діяльність серця, виявляє гіпотензивний ефект. При звуженні судин підвищення артеріального тиску не спостерігається.
Галенові препарати Гірчаку почечуйного використовують головним чином при ускладненому кровотечею геморої, особливо у хворих з атонічними запорами, при спазматичних запорах.
У гінекологічній практиці їх призначають при вагініті (як в'яжучий і дезинфікуючий засіб), при захворюваннях, пов'язаних з матковими кровотечами (гіпотонія матки, надмірні місячні тощо).
В народній медицині відвар трави використовують для лікування ран, виразок, лишаїв та висипів на шкірі, ним полощуть горло при ангіні й ларингіті.
Свіжу потовчену траву Гірчаку почечуйного прикладають до потилиці при головному болі.
Для лікування ран використовують і свіжий сік рослини.
Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО— настій трави Гірчаку почечуйного (дві столові ложки трави на 200 мл окропу) приймають по 1 столовій ложці 3 рази на день; - настойку трави (15 г на 200 мл горілки) приймають по 30—40 крапель 2 рази на день; - суміш трави Гірчаку почечуйного, звіробою звичайного і вовчуга польового (по 15 г), листя подорожника великого (10 г), квіток ромашки лікарської (10 г), трави хвоща польового і сухоцвіту багнового (по 10 г), кори крушини ламкої (10 г) готують як настій (10 г суміші на 200 мл окропу) і п'ють по третині склянки 3 рази на день при геморої.
ЗОВНІШНЬО — настій трави (1 столова ложка на 200 мл окропу) застосовують для обмивань, полоскань і спринцювань (спринцювання проводять 1—2 рази на день розчином, приготовленим шляхом розведення 100 мл настою на 1 л кип'яченої води).
