РИЦИНА ЗВИЧАЙНА

клещевина обыкновенная, Ricinus communis — багаторічна деревоподібна (в культурі в країнах помірного клімату, зокрема на Україні,— однорічна трав'яниста) рослина родини молочайних. Стебло прямостояче, порожнисте, розгалужене, заввишки 0,8-3(5) м. Листки великі, чергові, пальчасто розсічені (на 5-11 лопатей), на довгих (20-60 см) черешках, лопаті яйцевидно-видовжені, загострені, нерівно зубчасті по краю. Квітки одностатеві, однодомні, зібрані в китицеподібні суцвіття завдовжки до 70 см; оцвітина проста, непоказна, 3-5 роздільна, забарвлена залежно від форми і сорту. Плід — овально-куляста три гнізда коробочка, вкрита шипами або рідше без них. Цвіте у серпні.

Поширення. Рицина звичайна походить з Африки. На території України її культивують як олійну і декоративну рослину.

Заготівля та зберігання. Для медичних потреб використовують насіння рицини (Semen Ricini), з якого добувають рицинову олію. Збирають насіння в 3-4 прийоми, в міру достигання китиць, зрізуючи їх серпом або ножем і обмолочуючи. Сорти з коробочками, що не розтріскуються, збирають спеціальними комбайнами, з наступним обмолочуванням молотаркою і з додатковим очищенням на віялках. Зберігають насіння в сухих приміщеннях.

Хімічний склад. Насіння рицини містить до 55% жирної невисихаючої олії, білкові речовини (понад 15%), алкалоїд рицинін (0,1-1%), безазотисті речовини (10-12%), клітковину (бл. 18%). У складі рицинової олії є одно кислотний тригліцерид рицинолової кислоти (до 85%), олеїнова (9%), лінолева (3%), стеаринова і діоксистеаринова кислоти, гліцерин та неомилювані речовини (до 0,4%). До складу білкових речовин входить мало вивчений токсальбумін-рицин — речовина надзвичайно отруйна (6 насінин рицини спричинюють смертельне отруєння у дітей, 20 насінин — у дорослих).

Фармакологічні властивості та використання. Рицинова олія — класичний проносний засіб. При надходженні у дванадцятипалу кишку вона частково гідролізується на гліцерин і рицинолову кислоту, яка спричинює посилену перистальтику внаслідок хімічного подразнення слизової оболонки кишечнику солями цієї кислоти. Послаблюючий ефект настає через 5-6 годин.

Як проносний засіб рицинову олію призначають усередину головним чином при ентероколіті, хронічному запорі в поєднанні з гемороєм, проктитом та тріщиною відхідника.

Її застосовують і при підготовці хворих до рентгенологічного дослідження органів черевної порожнини, видалення з кишок газів і вмісту.

При прийманні рицинової олії спостерігається й рефлекторне скорочення м'язів матки. Зважаючи на це, в акушерській практиці рицинову олію застосовують як допоміжний для родів засіб (призначають усередину по 40-50 г в поєднанні з хініном, пахікарпіном та іншими засобами).

Застосування рицинової олії як послаблюючого засобу протипоказане при отруєнні жиророзчинними речовинами (фосфор, бензол та ін.), а також екстрактом дріоптериса чоловічого.

Як зовнішній засіб (змащування, тампони) рицинову олію використовують для лікування запрілостей, атонічних виразок, радіодерматитів, себореї, виразки гомілки, дифузного випадання волосся, сквамозного блефариту й захворювань піхви і шийки матки.

Рицинова олія входить до складу багатьох мазей і бальзамів для лікування опіків, виразок, ран тощо.

Лікарські форми та застосування.
ВНУТРІШНЬО — рицинову олію(Oleum Ricini) дорослим призначають по 15-30 г, дітям — по 5—10—15 г (1 чайна, десертна або столова ложка) на прийом.

ЗОВНІШНЬО — суміш (порівну) рицинової олії і скипидару змішують з невеликою кількістю сульфату марганцю і використовують для втирання при себореї.