ОМЕЛА БІЛА

омела белая, Viscum album — багаторічний напівпаразитичний вічнозелений кулястої форми кущик родини омелових. Гілки голі, зеленаво-жовті, циліндричні, дерев'янисті, вилчасто розгалужені, у вузлах потовщені і дуже крихкі. Листки супротивні, шкірясті, з цілими краями, еліптично видовжені, сидячі, жовте-зелені. Квітки одностатеві (рослини дводомні), жовті, сидячі, зібрані по 3-6 у головчасті суцвіття в розвилках гілок. Плоди ягодоподібні, білі, кулясті або коротко овальні, з трохи вдавленою верхівкою. Цвіте у березні — квітні.

Поширення. Омела біла паразитує на листяних (тополя, клен, береза, верба, липа, дуб, в'яз, груша, яблуня), і рідко на хвойних породах, закріплюючись на них присосками, через які живиться за рахунок дерева, на якому оселилася. Трапляється в лісостепових районах, на Поліссі, зрідка на півночі Степу та в Криму.

Заготівля та зберігання. Для виготовлення ліків використовують молоді гілки з листям (Stipites Visci cum foliis). Заготовляють сировину пізно восени і взимку, використовуючи для цього секатори або гачки. Сушать сировину під наметами або в теплих провітрюваних приміщеннях, розстилаючи її тонким (3-5 см завтовшки) шаром на тканині або папері. Штучне сушіння проводять при температурі 40-50°С. Сухої сировини виходить 37-39%. Зберігають у щільно закритих банках чи бляшанках у сухому темному місці.

Хімічній склад. Омела біла містить 0,03-0,10 % віскотоксину (біла аморфна речовина, що складається з великої кількості амінокислот і цукрів), а- і р-віскол, вісцерин, олеанолову і урсолову кислоти, холін і його похідні (ацетилхолін, пропіонілхолін), аміни (віскалін, віскальбін, тирамін та ін.), спирти (пініт, квебрахіт та ін.), флавоноїди (кверцетин, рамнетин, ізорамнетин, рамназин-3 глюкозид, флавоядоринін А і В, гомофлавоядоринін В тощо), жирну олію, аскорбінову кислоту, каротин, смолисті речовини й мінеральні солі.

Фармакологічні властивості та використання. Галенові препарати омели мають гіпотензивні, седативні, в'яжучі, кровоспинні й глистогінні властивості, посилюють діурез і виділення продуктів азотистого обміну.

За експериментальними даними очищений екстракт омели виявляє цитолітичну дію.

В науковій медицині настій трави омели дають пити при гіпертонічній хворобі 1-2-ї стадій, атонії кишок, легеневих, носових і тривалих маткових кровотечах, особливо у хворих з артеріальною гіпертензією в клімактеричний період.

Очищений екстракт омели (у вигляді ін'єкцій) запропоновано як цитолітичний засіб при неоперабельних формах раку.

В народній медицині омелу здавна використовують при шлунково-кишкових, менструальних і гемороїдальних кровотечах, проти епілепсії, еклампсії й істерії та при болях у животі.

Чай з омели рекомендують як загально зміцнюючий засіб для підвищення тонусу життя, ослаблим людям похилого віку та при запамороченні.

Зовнішньо настій і порошок з трави омели використовують як пом'якшувальний і знеболюючий засіб при абсцесах та інших шкірних хворобах.

Для промивання піхви при кольпіті і білях використовують настій із трави омели і деревію звичайного.

Використовують омелу і в гомеопатії.

Слід пам'ятати, що при тривалому вживанні препарати омели можуть спричинити отруєння.

Лікарські форми та застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій трави омели (15 г сировини на 200 мл окропу) приймають по 1 столовій ложці тричі на день;

- чай із трави омели (1 чайну ложку сировини на 1 склянку холодної перевареної води, настоюють ніч) приймають по третині склянки тричі на день;

- настойку із трави омели (готують на 70 % -ному спирті у співвідношенні 1:5) приймають по 50 крапель тричі на день;

- для вигнання круглих глистів вживають порошок омели і коренів валеріани лікарської, взятих у співвідношенні 1:2, приймають по 1 чайній ложці щодня протягом трьох днів, запиваючи водою й заїдаючи великою кількістю свіжої тертої моркви.

ЗОВНІШНЬО — дві столові ложки суміші (порівну) трави омели і деревію звичайного заварюють в 1 л окропу, настоюють до охолодження, проціджують і використовують для спринцювання при кольпіті і білях.

Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник – академік А. М. Гродзінський.


Омела - «Відьмина мітла»

Омела (Viscum) — вічнозелена рослина-напівпаразит з підродини омелових (Viscaceae). Природний ареал зростання омели — тропіки та субтропіки Європи, Азії, Африки та Австралії.

Найпоширеніший вид у західній та південній Європі — омела біла (V. album). Це рослина з тонкими гілочками, вузькими парними листочками і жовтувато-білими ягодами. У більш холодних кліматичних зонах зустрічається омела пофарбована (V. coloratum Nakai), дуже схожа на омелу білу, тільки з жовто-помаранчевими ягодами.

Серед національних назв омели:
«дубові ягоди», «Відьмина мітла» в російській мові;
«баб'ячій проклін» в українській мові
«хрестова трава» (Herbe de la Croix) у французькій мові (назва відображає вірування, що хрест Ісуса Христа було зроблено з деревини омели);
«пташиний клей» (Birdlime) — через клейковину, що міститься в ягодах і приваблює птахів;
«панацея» (all-heal) в англійській мові.

Омели вкорінюються високо в гілках старих дерев, де розростаються в кущики кулеподібної форми. Вологу і поживні речовини омели беруть зсередини дерева, на якому ростуть, запускаючи свої корені глибоко під кору «господаря». Омели «селяться» переважно на яблунях, однак їх можна побачити і на інших деревах з не дуже твердою корою: на глоду, тополях, липах, каштанах, горобині, березі, дубі й навіть на деяких хвойних породах. Взимку, коли фактично повністю облітає листя з листяних дерев, на верхівках їх оголених крон стають добре помітні кущики омели.


Легенди і міфи

Загадки і містика оточували омелу білу протягом століть.

Вважалося, що за допомогою омели можна відшукати найтаємніший скарб. Також з гілочок омели роблять амулети для збереження вірної любові в сім'ї, для того, щоб завагітніти і народити здорову, гарну дитину. Жінки, що бажали зачати дитину, носили гілочки омели на талії або на зап'ястях. Гілки омели розвішують в будинках і господарських будівлях як оберіг проти чаклунства, від пожеж, хвороб і невезіння.

Ця рослина була важливою частиною язичницьких ритуалів і урочистостей багатьох європейських племен. Друїди — жерці стародавніх кельтів, в чиїй культурі омела грала найбільш значну роль, вважали рослину святою і вірили, що вона може зцілювати будь-які хвороби і охороняти від зла. Особливо сильні якості друїди приписували тим рідкісним омелам, які знаходили на дубі.

У давньоірландській писемності омела уособлювала знак зцілення і розвитку духу.

Пізніше рослина зайняла почесне місце в чаклунстві й магії: їй приписували силу оберега, любовного привороту, а також засобу для збільшення родючості та успішного полювання. Багато легенд і переказів гуляє по світу про чаклунські властивості омели білої. Наприклад, стародавні вважали, що насіння омели падають з небес на стрілах блискавок. Також вважалося, що омела біла символізує сутність життя, божественну субстанцію, панацею, безсмертя. Будучи ні деревом, ні кущем, омела уособлює все, що є «ні тим, ні іншим». Розширюючи це поняття, вона символізує свободу від обмежень. Людина, що стоїть під омелою, стає вільною від обмежень, але не має захисту і вступає в світ хаосу. Омела є Золотою гілкою друїдів і Енея і уособлює жіночий принцип, протипоставлений чоловічому в образі дуба. Вона символізує нове життя і відродження під час зимового сонцестояння. Перекази свідчать, що омела народилася від удару блискавки в гілку дуба і, таким чином отримала додаткові духовні якості. Сік її ягід — їжа для тіла і духу. Омела біла асоціюється з норвезької богинею Бальдур.

Римляни вважали, що омела сприяла зачаттю, якщо жінка носила її з собою. 4-5 тисяч років до нашої ери один з великих посвячених Рама отримав загальну любов і визнання серед древніх арійців якраз за рахунок того, що вилікував своє плем'я (скіфів) від чуми ліками здобутим з гілки омели. Рішення застосувати саме омелу прийшло Рамі уві сні від Божественного Розуму, коли Рама спав під дубом, на якому росла омела. Божественний Розум зрізав гілку омели золотим серпом і пояснив Рамі як готувати ліки. Вже після цього друїди, вважаючи властивості омели чудодійними, зрізали її золотим серпом в астрономічно вичислену годину, на правильному дереві, зібравши разом людей, що пройшли очисні процедури і виконали ритуальні танці.

Англійці, як нащадки друїдів, обожнюють омелу білу, що росте на дубі, вважаючи її священною рослиною. Свою щиру віру в цілюще-магічні властивості омели білої англійці довели ділом. Переселенці, їдучи в далеку Америку, неодмінно брали з собою омелу білу — як талісман — оберіг і лікарський засіб. На новій землі омела біла стала частинкою рідної Англії, стала символом вірної любові і щастя. До речі, любов американців до омели білої стала традицією: у переддень Нового року гілочка омели прикрашає будинок кожної американської родини і під нею прийнято цілуватися.

Є думки, що ця традиція бере початок у давньоскандинавській міфології, де омелою володарювала богиня любові, краси і родючості Фрейя. Інші дослідники вважають, що ця традиція походить з весільних церемоній, які зазвичай відзначалися під час сатурніанських зимових святкувань в Стародавньому Римі — на їх місці з приходом Християнства стали відзначати Різдво. Воїни-вороги, зустрівшись під омелою, повинні були скласти зброю до кінця дня. З іншого боку, згідно язичницьких легенд древніх германців, саме гілкою омели підступний Локі вбив сонячного бога любові Бальдра Прекрасного.

Існує і ще одна легенда, яка ближча до теперішнього часу — про те, як Миколу Васильовича Гоголя обпоїли омелою.

Родовий маєток Гоголя — Василівка знаходиться на Полтавщині, в одному з найкрасивіших місць округи. За красою тутешніх місць Гоголь тужив усе життя, описуючи їх в своїх літературних працях. Найбільш примітним місцем у маєтку був великий ставок, оточений розкішними вербами і тополями-осокорами, схожими на казкових велетнів. Осокори обвивала омела біла. За ставком починалися заповідні ліси — знаменита Яворівщина. За переказами, закохана в юного Миколу Гоголя кріпосна напоїла його приворотним зіллям з омели. Не зовсім вдало дівчина приготувала напій — любов не народилася. Виникла пристрасть до живої природи, що дорівнюється обожнюванню. Микола Васильович став самим романтичним письменником 19 століття, бо розуміння непояснених таємниць природи далося йому легко.

У рамках своєї боротьби за викорінення язичництва християнська церква намагалася заборонити використання омели, однак зазнала в цьому нищівної поразки.

І в наш час європейські різдвяні базари пропонують тонкі гілочки омели із простенькими жовтуватими ягодами, під якими на Різдво із задоволенням цілуються закохані пари. А американські закохані цілуються під форадендроном жовтуватим (Phoradendron serotinum) — місцевим родичем омели, що має більш широке листя і такі ж, як і у омели білої, ягоди.


Лікарські властивості омели

Омелу здавна використовували як лікарську рослину. Її вважали ліками від усіх хвороб і засобом проти всякої отрути.

Лікар, алхімік, маг Теофраст Парацельс у часи Середньовіччя успішно використовував омелу білу при лікуванні багатьох захворювань. Слід зауважити, що саме Парацельс обґрунтував першим у світі поняття — «внутрішньочерепний тиск». Омелою білою Парацельс лікував всі нервові захворювання, всі види внутрішніх кровотеч, параліч спинного мозку, головні болі, хвороби очей, всі види пухлин. Саме Парацельс, як лікар, маг і алхімік, вивчив усі властивості омели білої і науково обґрунтував її застосування.

Довго використовувалася омела як ліки від епілепсії. У сучасній медицині молоді пагони і листя омели білої застосовуються в складі кровоспинних препаратів, засобів для пониження артеріального тиску і зниження активності центральної нервової системи. Вміст біологічно активних речовин в омели змінюється в залежності від того, на якому «господарі» ця омела росла.

При контакті з омелою слід пам'ятати, що рослина отруйна і самолікування з використанням омели неприпустимо. Особливо небезпечна рослина для вагітних жінок.


Поширення

У природному середовищі омела поширюється за допомогою птахів, які поїдають її клейкі ягоди. У кожній ягоді омели міститься одне-єдине насіння. Пройшовши через травну систему птахів і потрапляючи на кору дерев, насіння омели проростають.

Іноді розмноження омели відбувається ще цікавіше: клейка ягода прилипає до дзьоба птиці, яка, намагаючись її віддерти, тре дзьоб об деревину цього або вже іншого дерева (так переносяться насіння омели). Насіння приклеюється до кори дерева-«хазяїна» і міцно тримається таким чином до тих пір, поки не дасть корінь, який проникає під кору і надійно закріплюється там. Тому клейковина, що міститься в ягодах омели і зберігається на її насінні, є дуже важливою якістю для збереження роду.

Можна розмножити омелу спеціально, якщо є бажання «поселити» її в своєму саду. Для цього насіння з повністю дозрілих торішніх ягід омели потрібно покласти в спеціально пророблені шилом невеликі поглиблення на одній з верхніх гілок дерева-«хазяїна» і закріпити їх садовим матеріалом, що пропускає воду. Потрібно посіяти таким чином кілька насіння омели, щоб збільшити ймовірність появи і жіночих, і чоловічих особин, необхідних в подальшому для утворення ягід. Однак відсоток проростання насіння омели, посаджених таким чином, досить низький. Але обов'язково слід мати на увазі, що омела таки рослина-напівпаразит, здатна сильно пошкодити дерево-«господаря», іноді доводячи його до повного виснаження і загибелі.

Плодоносити жіночі особини омели починають тільки на п'ятий рік.

Знаючи про настільки суперечливі якості рослини і складність його вирощування, можливо, краще просто купувати декілька витончених гілочок омели до Різдва, щоб підвісити їх на люстру, в дверний отвір або на стелю. І обов'язково кожного разу цілуватися, проходячи під омелою.

Нехай сакральна рослина омела повністю проявить на Різдво свої якості, допомагаючи зберегти в наших будинках любов, здоров'я і достаток.