груша дика; груша обыкновенная, Pyrus communis —велике (20—30 м заввишки) листопадне дерево родини трояндових. Має бурувато-сірі, блискучі, часто з укороченими колючими пагонами гілки. Листки довгочерешкові, чергові, овальні або майже округлі, по краю дрібнопилчасті; молоді — густоповстистоопушені, старі — голі, темно-зелені, блискучі. Квітки правильні, двостатеві, білі або блідо-рожеві, в щитковидних суцвіттях. Плід несправжній, грушовидний або округлий, соковитий, з великою кількістю кам'янистих клітин у м'якуші. Цвіте з другої половини квітня до початку травня. Плоди достигають у вересні — жовтні.
Поширення. Росте по всій території України (крім крайнього Степу) в світлих і мішаних лісах, по чагарниках, на узліссях. Часто розводять у садах.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують плоди, які збирають після повного достигання, коли вони падають самі або легко обтрушуються. Свіжими їх можна використовувати 2—3 місяці, зберігаючи в прохолодному приміщенні. Про запас плоди сушать у сушарках, попередньо при температурі 82— 84°С, а потім — при 70°С. Рослина неофіційна.
Хімічний склад. Плоди містять дубильні й пектинові речовини, 0,1—0,2% органічних кислот (яблучна, лимонна та інші), аскорбінову кислоту (12—22 мг%), каротин, вітаміни В, і РР, цукри, ефірну олію та мінеральні солі.
Фармакологічні властивості і використання. В народній медицині свіжі плоди або виготовлену з них наливку використовують як в'яжучий засіб при розладах шлунка і кишечника, відвар сушених плодів вживають при кашлі, проносі, як жарознижувальний та протигарячковий засіб, а грушевий сік — як сечогінний засіб при нирковокам'яній хворобі.
Споживають плоди груші свіжими, сушеними, печеними, вареними і квашеними, їх переробляють на соки, повидло і квас.
Свіжі плоди краще вживати після влежування, бо при цьому зменшується кількість дубильних речовин, знижується кислотність, а крохмаль частково переходить у цукор.
