гранат; гранат обыкновенный, Puniса granatum —невелике (3—5 м заввишки) дерево або кущ родини гранатникових. Гілки кутасті, часто — колючі. Листки супротивні, короткочерешкові, шкірясті, цілокраї, видовженоланцетні. Квітки правильні, одиничні або в пучках, яскравочервоні, рідко — білі або жовтаві, 2—3 см в діаметрі. Плоди несправжні, ягодоподібні, до 8 (18) см у діаметрі. Цвіте у травні — серпні. Плоди достигають у вересні — жовтні.
Поширення. Походить із Закавказзя, Малої й Середньої Азії. На Україні в Південному Криму розводять як плодову та декоративну рослини.
Сировина. З лікувальною метою використовують кору рослини, квітки, а також шкірку і сік плодів; придатна й кора коріння, стовбура й гілок.
Хімічний склад. Кора містить алкалоїди (пельт'єрин, ізопельт'єрин та інші); шкірка плодів — дубильні речовини (до 28 %), урсолову кислоту (0,6%); у соку плодів є цукри (до 2%), органічні кислоти (переважно лимонна і яблучна), вітамін С і таніни; у квітках — барвник пуніцин.
Фармакологічні властивості і використання. Препарати кори гранатника виявляють глистогінну дію й використовуються проти стьожкових гельмінтів. Лікування препаратами кори потребує спеціальної підготовки хворого (див. Дріоптерис чоловічий) і проводиться обов'язково під наглядом лікаря для усунення тяжких отруєнь.
Передозування препаратів Гранатнику звичайного спричинює подразнення шлунково-кишкового тракту, загальну слабість, запаморочення, порушення зору (відомі випадки повної його втрати), нудоту, блювання й судому.
Глистогінна дія препаратів кори гранатника порівняно невисока й тому їх призначають тим хворим, яким препарати дріоптериса чоловічого протипоказані.
Шкірка плодів служить сировиною для виробництва медичного таніну, а її настій (так само, як і настій квіток) використовується в народній медицині як в'яжучий засіб при шлунково-кишкових розладах.
Свіжі плоди або сік з них рекомендується як загальнозміцнюючий засіб після виснажливих інфекційних захворювань або операцій, при простуді тощо.
Сік плодів є надійним протицинготним засобом, він збуджує апетит, регулює діяльність шлунково-кишкового тракту, має сечогінну, жовчогінну, знеболюючу, протизапальну й антисептичну властивості.
Клінічні випробування свідчать про високу ефективність соку при лікуванні опіків (обпечені місця спочатку змочують розведеним 10—15% -ним соком, а потім присипають порошком із шкірки плодів).
Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — при гельмінтозах 40—50 г кори заливають двома склянками води, настоюють 6 годин, згущують до половини, проціджують, охолоджують і випивають одержані 200 мл розчину протягом однієї години ковтками, а через 30 хв після останньої порції приймають проносне; - настій (1 чайна ложка шкірки плодів або квіток на 1 склянку окропу, настоюють 2 години) приймають по 1 столовій ложці 3 рази на день; - сік п'ють по чверті склянки 4 рази на день за 20 хв до їди.
