амми большая рос., Ammi majus — дворічна (в культурі — однорічна) трав'яниста рослина родини селерових (зонтичних), 100—120 см заввишки. Стебло прямостояче, порожнисте, галузисте. Листки складні перисті розсічені. Суцвіття — складний зонтик. Квітки дрібні, білі, 5-пелюсткові, двостатеві. Плід — двосім'янка. Цвіте у липні — серпні, плоди достигають у серпні — вересні.
Поширення. В дикому стані поширена здебільшого в Середземномор'ї. В СНГ — у культурі (Краснодарський край, нечасто — на півдні України). На Південному узбережжі Криму трапляється як здичавіла.
Заготівля і зберігання. Заготовляють плоди (Fructus Ammi majoris), які достигають у серпні — вересні. Плоди підсушують під наметом або на відкритому повітрі, розстилаючи їх на брезентах тонким шаром (3—5 см) і періодично перегортаючи. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк придатності — до 4 років.
Хімічний склад. Плоди Амі великої містять фурокумарини з групи псоралену (ізопімпінелін, бергаптен, ксантотоксин, імператорин, ізоімператорин, мармезин, мармезинін) та з групи ангеліцину (ізобергаптен). У траві Амі великої є ті самі сполуки, що й у плодах, але в менших кількостях.
Фармакологічні властивості і використання. Лікувальні властивості Амі великої відомі давно. Уже в 13 столітті арабські лікарі застосовували екстракти з цієї рослини для лікування лейкодермії. Але побічні явища, які при цьому виникали, наприклад, запалення нирок, печінки тощо, обмежували використання рослини. В СНГ з насіння Амі великої виробляють препарат аміфурин з порівняно невисокою гострою токсичністю, відсутністю місцево подразнювальних властивостей і суттєвого впливу на артеріальний тиск, діяльність серця, частоту і ритм дихання. До складу аміфурину входять фурокумарини бергаптен, ксантотоксин та ізопімпінелін. Препарат виявляє фотосенсибілізуючу дію та невисоку спазмолітичну активність, і в поєднанні з дозованим ультрафіолетовим опромінюванням (УФО) використовується для лікування вітиліго, псоріазу, гніздового і тотального полисіння. При лікуванні полисіння аміфурин за своєю активністю перевершує зарубіжний препарат меладинін. Висока терапевтична ефективність спостерігається при лікуванні полисіння шляхом комбінування аміфурину з прополісом.
Лікарські форми і застосування. Аміфурин (Ammifurinum) — комплект, що складається з таблеток по 0,02 г та з 0,3 % -ного розчину. При вітиліго й полисінні приймають всередину по 1 таблетці 3—4 рази на день до їди за 4—3—2 і 1 годину до ультрафіолетового опромінювання (УФО). Одночасно з прийманням таблеток уражені ділянки шкіри за 1 годину до УФО змащують 0,3 % -ним розчином аміфурину. Опромінювання починають з 1—2 хв і поступово доводять до 15—20 хв. Загальна доза на курс лікування, який триває 3—3,5 місяця і складається з 4—5 циклів з перервами в 2—3 тижні — 250—300 таблеток. Дітям курс лікування зменшується вдвоє або втроє залежно від віку.
При псоріазі приймають всередину по одній — півтори таблетки за 2 години до УФО і одночасно за 1 годину до УФО змащують уражені ділянки 0,3 % -ним розчином. На курс лікування, що триває 1 рік, необхідно 300—400 таблеток і 50—80 опромінень. Протягом одного циклу проводять 10—20 втирань та опромінень.
ПРОТИПОКАЗАНО застосовувати аміфурин при туберкульозі шкіри, захворюваннях крові, печінки, нирок і серцево-судинної та центральної нервової систем, а також дітям до 5 років.
